Перш за все приємно, що щось лишається незмінним, але неприємно, коли цим незмінним є бардак. Я дуже щиро сподівався, що команда організаторів зробила висновки з минулорічного проведення конференції і знає, що кількість вішаків у гардеробі має бути достатньою, кількість стільців біля головної сцени має вистачати і, зрештою, зона кава-брейку має давати можливість спокійно поспілкуватися, а не відчувати себе у набитому громадському транспорті та й інтернет має працювати на такій конференції нормально, а не тільки для VIP. На жаль, усі проблеми лишилися – вішаків не вистачало, стільців тим більше (ба навіть місця у залі, щоб стояти), а в лаунж зоні столики стояли так, що пройти між ними було практично нереально, щоб не зачепити когось, але й ще додалося інших неприємностей: не вистачило шнурків для бейджиків, декому з преси не дали навіть розкладу (про прес-реліз мовчу взагалі – чи він був взагалі?), зона воркшопів була посеред Алеї стартапів серед гаміру.
Проте для тих, хто знав навіщо йде на подію це не змогло змусити відмовитися від задоволення відвідати IDCEE.
Про вступні слова від родини Тігіпко промовчу – в мене складається усе більше враження, що Вікторія “награлася” в інноватора і зараз усе більше переключає свою увагу на Одеський кінофестиваль (звичайно, там є червона доріжка, а тут лише фіолетова).
Дрю Гафф (Drew Guff) у свої вступній промові про місце Східної та Центральної Європи на інвестиційній карті торкався більше “політичних” питань, проте навів чимало цікавих статистичних фактів. Чекаємо на відеозапис виступу або презентацію на SlideShare.
Патрік де Лаів (Patrich de Laive) оголосив 12 стартапів, які стали фіналістами змагання і отримали можливість зробити пітчінг на головній сцені події. У перший день пітчінг на головний сцені робили Kupiqla (Росія), Adtarget.me (Литва), Skwible (Україна), Motify.me (Україна), Sotrender (Польща), Inventarium (Росія).
Панель про стартап акселератори, в якій брали участь Богдан Купич, Дмитро Шимків, Евелін Бучацьки, Мауріціо Россі та Уве Хорстманн запам’ятався мені однією головною тезою – акселератор має бути якомога більше локальним, але орієнтуватися на якомога більш глобальний ринок. Саме тому шлях українських акселераторів – пошук талантів в Україні і виведення їх на глобальний ринок.
Філіп Боттері (Philippe Botteri) свою доповідь про те, як побудувати компанії чемпіони у Східній Європі, почав з того, що ми живемо у часи, коли впевненості нема. І це перегукується з пізнішою доповіддю Йохима Шосса (Joachim Schoss), який також говорив про те, що інновації можливі лише в умовах невпевненості, коли ти рухаєшся вперед шляхом спроб і помилок.
Другу панель, в якій брали участь Євгеній Ніколаєв (Яндекс.Гроші), Даміан Періла (PayPal), Олексій Барінский (QIWI) було присвячено грошам, які усіх завжди цікавлять, а точніше порівнянню онлайн платежів у Східній-Центральній Європі та Західній Європі і США. Сподіваймося, що PayPal зрештою зробить прийом платежів для України та Росії, а не буде лише жалітися на локальне законодавство.
Паралельно на Workshop “сцені” виступили Алекс Барера (Alex Barrera) про те, що стартап – це не можливість зробити якісь “фічі”. Мені згадалося старе слово зі стартапівського сленгу – “фічекаттінг”, яке дійсно дозволяє зосередитися на вирішенні проблем клієнта.
Анка Фостер (Anca Foster) дуже яскраво говорила про необхідність глобалізації – себе, продукту, компанії. Напевно для мене вона є типовим прикладом “громадянина світу”. Головна теза – вчіть англійську (хто її ще не знає)!
Ігор Шойфот виступав майже експромтом (принаймні слайди були відсутні через технічні накладки) не про те, як зробити бізнес (що було заявлено в програмі), а про вірусність у бізнесі. Найголовніша теза – робіть усе, щоб ваші клієнти самостійно приводили вам нових клієнтів (plan customers flow). При цьому інструментів для досягнення цієї мети є більш, ніж достатньо.